Мене турбує те, що люди емігрують не думаючи про те хто буде доглядати за могилами їхніх родичів.

Хтось назве це девіативним, а хтось зовсім проігнорує, але для мене це важливо. «Приходь на мою могилку коли я умру» казала мені баба Параска. І я завжди памʼятаю, що мені є чому повертатися. Вже понад 20 років, мешкаючи за 700 км від могил моїх родичів я ок, а коли їхав на закупи в Польщу, щойно перетнувши кордон ставало не ок. І в Римі, і на околицях Копенгагена, і в центрі Братислави ти ловиш себе на думці, що все ж ок, чому ти зупинився… Ось чому.