Моя історія з Марселем Прустом почалася через іншого письменника книгу якого я читав. Там згадувався роман, під чаруючою назвою, "У пошуках утраченого часу". Головна героїня читала його протягом всього твору і час від часу обдумувала події, чи точніше сказати, взаємодії між персонажами та персонажа із самим собою. Ще не дочитавши книгу, я кинувся на пошуки "У пошуках втраченого часу", але це виявилося не так просто. В тому чи іншому магазині я знаходив книгу із цією назвою, проте мовою не тою якою хотілося б і ще мене трохи здивувала номерація книг, то на одній, то на іншій можна було побачити такі позначки як "Том 4", "Том 6", "Том 2"... Це мене насторожило, але не зупинило, бажання зануритись в цей світ було нестримним. Аж якось на свій день народження я отримую в подарунок перший том у перекладі на українську зроблений Анатолем Перепадею. Радість була неймовірною, але відчуття повного щастя відбулось в найближчі дні після отриманого подарунку. В якійсь із книжкових груп у себе на фейсбуці бачу що жінка продає усі сім томів за гарною ціною, продає їх мені зі словами: "Я пробувала, але не змогла", що викликало в мене лише легку посмішку і на наступний день я сів читати... Перші 70 сторінок я читав півроку. Я сідав вечорами, відкривав книгу і через 3-4 сторінки ловив себе на тому що мої думки зовсім про інше і я не розумію що відбувається. Тоді повертався до моменту де я був ще "при пам'яті" і пробував з новими силами та надконцентрацією продовжувати читати. Вистачало не на довго... Окрім пливучого тексту автора, з усіма асоціаціями до тої, чи іншої теми, він поринав то в спогади, то в уяву, окрім цього, окремим пунктом був ще лексикон перекладача, що більше скидався на його власну мову. Слова складалися в речення абсолютно природньо, проте читання можна було порівняти зі сприйняттям біблійних притч церковнослов'янською мовою, семінаристом-першокурсником, який розуміє що для повного освоєння цієї науки йому ще не один рік потрібно плідно вчитися.
Злість, розчарування та нуда переповнювали мене кожен раз коли я сідав це читати. Проте приблизно через 70 сторінок, я зрозумів що мені цікаво. Сеанси читання ставали все частішими, а один том почав змінюватись іншим. І коли я взяв у руки сьомий том, відчув що не хочу втрачати Пруста, що ось-ось закінчиться. Зрозумів, що крім України середини 2010-х, я живу ще й у Франції початку ХХст. і моє життя там може скоро обірватися... Книгу я все ж таки дочитав, проте, час від часу, як сам Пруст, повертаюсь спогадами та уявою у цей світ. Хотілося б зустрітись тут із людьми які пройшли свій, можливо інший, але певен, що не простий шлях долання сторінок Прустівської гепталогії. Почути їхні думки про книгу, їхню критику та враження. Чекаю ваших коментарів та запрошень до дискусії...
